Вшанування пам’яті Героїв Крут поглиблює усвідомлення сенсу подій 104-річної давнини через ситуацію, що склалася на сьогодні. Як і тоді, ми знову вимушені захищатися від російської агресії через небажання з боку Росії визнавати нашу незалежність, самобутність українського народу. Біля наших кордонів і сьогодні – російські війська. Майже щодня впродовж останніх восьми років від ворожих обстрілів в зоні ООС гинуть наші захисники, багато з яких були добровольцями. Добровольцями були колись і Герої Крут.
Подвиг тих молодих людей увійшов в українську історію як взірець патріотизму і сміливості, як приклад самопожертви заради інших – найвищого вияву християнської любові. Вони наважилися на бій навіть тоді, коли ворог за чисельністю переважав їх майже вдесятеро. І хоча крутяни змушені були відступити в битві, але виграли війну. Їм вдалося затримати просування ворожої армії на чотири дні, що стало переломним моментом в історії України, адже дало можливість тогочасній владі укласти Берестейський мирний договір, що означав міжнародне визнання української незалежності.
Героями не народжуються, ними стають. Вік для подвигу не має значення, як і соціальний статус, професійний фах, освіта, досвід. Героями не стають під примусом, кожен особисто приймає рішення, часто – ціною в життя. Герої подають приклад усім нам і без них наше життя сьогодні було би зовсім іншим. У молитві згадаймо про всіх хоробрих українських воїнів та вшануймо полеглих Героїв. Вічна їм пам’ять.
І нехай Господь оберігає тих, хто й зараз боронить суверенітет нашої держави, продовжуючи славну справу крутянців. Слава Україні! Героям слава!
Історія повторюється?.. Ось що писав Володимир Кирилович Винниченко у далекому 1918 році:
"Читати українську історію треба з бромом, - до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалася на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія - ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування. Чи не те саме стає тепер? Тільки хотіли жити державним життям, як починається стара історія: Москва всіма силами вп’ялась і не хоче випустити. З другого боку вже стоїть Польща, наготовивши легіони. Прийшов дужчий, вигнав Москву, одпихнув поляків і сам ухопив за горло й видушує все, що може. Збоку присмокталась і четверта - Австрія.
А всередині те ж саме. Паршиві шанолюбці, національне сміття, паразити й злодії продають на всі боки: хто більше дасть. Нащадки прадідів поганих повторюють погані діла дідів-поганців. І розшарпаний, зацькований народ, знову безпомічний, жде, якому панові його оддадуть. Вигідніше буде можновладцеві німцеві оддать Москві - оддасть. Вигідніше собі лишити - лишить. Ні, ні української історії, ні українських газет читати без брому, валер’янки або без доброї дози філософського застереження не можна."
