РОЗСТРІЛ. ІСТОРИЧНИЙ НАРИС
2015-11-04
Творча робота методиста коледжу Вишневської Ольги Миколаївни, написаної на матеріалах музею Березоворудського технікуму
Весняне повітря пахло цвітом. І саме в цій порі, коли природа ожила і потягнулась до сонця кожним паростком їх вели на розстріл. Бела йшла, разом з іншими 16 євреями, що жили в селі. Їхня провина – національність. І в жахливому сні не могло наснитись молодій вчительці, що станеться так. З якою радістю, разом з подругою Мотрею, вони приїхали на роботу в село на Полтавщині. Раділи всьому, і розкішному палацу, який стояв в селі і нагадував чи дивну казку, чи живу історію свідком якої він був. Величезному парку, який був схожий на ліс і оточував маєток Закревських. І ось війна. Німці боялись лісу. Постійно їх тут не було. Лише наїздами. І от сьогодні, разом з поліцаями, вони вели всіх євреїв на розстріл. Це так жорстоко, коли людину вбивають за те, що комусь не подобається чиясь національність, віра або переконання… Бела несла на руках донечку Жанну. Тій було трохи більше двох років. Вона довірливо сиділа у мами на руках і не розуміла, чому мама хоче її то комусь віддати, чи тихенько залишити під кущем. Один з поліцаїв боляче вдарив Белу дулом автомата і грізно закричав:
- Ще раз вийдеш з гурту, пристрелю на місці.
Світ потемнів.
Бела вже не думала про себе. Про те, що їй немає і 30-ти, що вони з подругою Мотрею знайшли кожна своє кохання, що в кожної своя сім’я. чоловіки, правда, пішли на фронт. Але в них була їх надія і майбутнє – діти. В Мотрі – п’ятеро, в неї – одна Жанна. І це все повинно було так швидко обірватись. Коротка нитка її життя і зовсім коротенька донечки…
Одне бажання пульсувало і билось в кожній клітинці її гарного, молодого тіла – зберегти дитину. Всі молитви, з якими вона могла звернутись до творця протягом життя, калатали дзвоном її материнського серця.
- Вбережи!!!
Поліцаї, люди, з якими вона не раз зустрічалась і віталась в селі, раптом перетворились у катів, істот, які втратили людську подобу і здоровий глузд. За що вбивати невинних людей в своєму краї?
Чимало людей зібралось обабіч шляху. Чи самі прийшли? Чи їх зігнали німці? А чи не однаково?
Вона майже перестала реагувати на те, що відбувалося навколо.
І раптом з натовпу – очі Мотрі. Бела знала, що в тої захворіла донечка Галинка – майже ровесниця Жанни. І от вона побачила Мотрю в натовпі з дитиною на руках. Ранком Галинці стало зовсім погано. Мотря кинулась до фельдшера та не встигла, дитина померла по дорозі. Мотря стояла в натовпі пригортаючи щойно померлу дитину, а мимо неї вели її найкращу подругу, з якою вони ділились радістю і болем. З якою вони були наче сестри, і вона також ішла з її життя.
Їх погляди зустрілись. Мотря побачила відчай в очах подруги. Малесеньку Жанну – її вона не раз тримала в обіймах. Відчула холодіюче тільце рідної донечки. Її осяйнула думка. Раптом вона, несподівано для всіх, кинулась з натовпу до подруги, міцно її обняла. Поліцаї кинулись до жінок, як оскаженілі пси, грубо відтягнули їх одну від одної. В першу мить, коли Бела побачила в руках холодіюче тільце маленької Галинки, вона закричала від несподіванки. Потім зрозуміла, що її Жанну врятовано, і пригортаючи маленького мерця, заспівала:
- Цвіточки мої польовії,
Чого ви так рано зросли,
Літа ви мої молодії,
Чому ви так скоро пройшли?
Натовп подумав – збожеволіла.
Мотря прийшла додому. Вона жила разом з батьками чоловіка. Ті остовпіли.
- Ти що, хочеш, щоб нас всіх розстріляли?
- Що робити?
Питання повисло у сільській хаті. Аж раптом двері відчинились і в хату зайшов поліцай. Він був їм далеким родичем.
- Я бачив, що ти поміняла дітей. Я буду мовчати, але якщо хтось інший ще помітив – вас всіх ніщо не врятує.
Повернувся і пішов. Вже на порозі обернувся і сказав:
- Сьогодні буде облава.
- Що робити?
Чоловікова сестра Олександра, ще зовсім підліток, сказала:
- Я з Жанною піду заховаюсь.
- Де?
Порадились і вирішили, - недалеко озеро. Там з осені стоїть очерет, вже сухий. Але густий і високий. Біля берега неглибоко та й вівчарки, якщо німці будуть з собаками, не візьмуть слід у воді.
В травні вода ще холодна. Не одну годину простояла в ній Олександра, простудила все, що могла. Потім все життя хворіла.
Жанна росла в сім’ї Мотрі. Про той жах ніхто ніколи не згадував. Жанна закінчила школу, потім технікум. Поїхала навчатись в Одесу і там вийшла заміж. За єврея. Не дуже радо родина чоловіка прийняла невістку, хоча зовні вона була дуже схожа на єврейку. Кучеряве волосся (Мотря завжди дуже коротко її стригла), темні великі очі… Таємницю не видав ніхто.
Мотря розуміла, що правду вона не має права забрати в могилу. Довірилась паперові. В листі написала все…
Попросила, щоб Жанні цей лист віддали після її смерті.
Коли Жанна прочитала листа – в неї була істерика. Два роки депресії. Потім вона звернулась до Яд Вашем, щоб маму Мотрю визнали Праведницею світу.
Стаття опублікована в обласному рекламно-інформаційному виданні «Вісник», №43 (1120) від 28 жовтня 2015 року.