ПРОФЕСОР ПАВЛО ГАВРИЛОВИЧ ВАКУЛЮК - ПРО ВИХОВАННЯ ФАХІВЦІВ-ПАТРІОТІВ
Для довідки: з 1955 року по 1958 рік Павло Гаврилович Вакулюк працював викладачем навчальної дисципліни "Лісоексплуатація" в Лубенському лісовому технікумі.
Коли натиснув на кнопку дзвінка давнього знайо-мого, то застав 87-річного заслуженого лісівника України зі свіжою газетою «День» у руках.
Побачивши німе запитання в моєму погляді, професор сказав: «Читаю цю газету з першого року її виходу в світ. Вважаю «День» флагманом української преси. Особливо мені подобаються статті Ігоря Лосєва, Сергія Грабовського, Ігоря Сюндюкова. У газеті багато матеріалів на історичну тематику, і це добре, бо без знання своєї історії ми взагалі не зможемо йти вперед. Колись я товаришував із холодноярським лісничим Олександром Найдою. Разом із ним я обійшов холодноярські ліси десятки разів! Мало того, що Олександр Андрійович був закоханий у лісівничу справу, він був ще й великим патріотом України. На всіх місцях, пов’язаних із Коліївщиною, він поставив пам’ятні знаки. Знав він і про Холодноярську республіку 1920-х років, але про це говорити тоді ще не можна було».
«ЛІСИ МАЛИ ОБОРОННЕ ЗНАЧЕННЯ»
«Свого часу я взяв активну участь у створенні історичного клубу «Холодний Яр», яким тепер керує Роман Коваль. Звісно, ліси Холодного Яру мали оборонне значення, коли там діяли українські повстанці, - відповідає професор на моє запитання про зв’язок лісів із боротьбою за незалежність. - Мали оборонне значення ліси Карпат та Волині, коли там діяла УПА. А ось жителів чернігівської Корюківки ліси не врятували. Коли на початку березня 1943 року німці палили це місто (партизани самі спровокували каральну акцію, напавши на тюрму, де були ув’язнені родичі одного з партизанських командирів), то кілька сотень партизан Федорова стояли в селі Тихоновичі й навіть не спробували напасти на есесівців та врятувати бодай частину мешканців міста... Партизани визволили з тюрми близько півсотні людей, зате потім у вогні загинуло понад 7 тисяч корюківчан. Для порівняння: у чеському селі Лідіце було знищено 320 людей, а у білоруській Хатині - 149. Сам Федоров про цей випадок зовсім не згадує у своїй книжці «Підпільний обком діє». І зрозуміло чому. Було б дуже багато запитань до партизанського керівництва».
«ХОЧУ ВИДАТИ «ІСТОРІЮ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ»
Зараз Павло Вакулюк готує книжку «Лісовими стежками України». Він 65 років віддав лісовому господарству і має що сказати людям. Книжку вже набрали, але видати поки не вдається через відсутність коштів. «А ще хочу видати «Історію лісового господарства України» у співавторстві з Миколою Медведем - колишнім заступником голови Держкомлісгоспу України, - розповідає професор. - Підготував і довідник для працівників лісового господарства майже на 700 сторінок. Там буде все, що необхідно в роботі. Але без вивчення своєї історії нам і справді важко буде рухатися вперед. Історія лісового господарства України потрібна так само, як й історія визвольних змагань чи, скажімо, історія флоту. Ось ви звертали увагу на велику кількість ярів на Канівщині? Це пояснюється тим, що в 1820 - 1840 рр. по всій Україні почали будувати цукрові заводи. Для палива потрібен був ліс, тому упродовж невеликого часу з’явилося багато суцільних рубок. Були вони і в інших місцях, але там, де рельєф рівнинний, ярів майже не було. А ось на Канівщині місцевість дуже горбиста, тому яри там утворювалися дуже швидко. Вирішити цю проблему було дуже непросто, тому спеціально створили Канівську лісомеліоративну станцію для заліснення ярів. Ми врятували від ерозії 14 тисяч гектарів ріллі. А краще було б проблему не створювати. Ось чому потрібна «Історія лісового господарства України» — щоб ми і наші нащадки краще знали минуле, вивчали тенденції й могли планувати майбутнє».
«Нещодавно у газеті «День» була стаття про українського лісівника Тараса Короля (див. №34-35 від 26 лютого), - нагадує Павло Вакулюк. - У 1933 році він писав листи німецькому послу в Росії та Максимові Горькому з приводу Голодомору. Спеціаліст із лісових культур Свердловського лісокомбінату (на Донбасі) відсидів за ці листи 20 років... Не так вже й багато людей наважувалося на подібний протест. Уявіть, наскільки хорошим був би цей приклад на уроках історії лісового господарства України».
«ХИБНА ПОЛІТИКА, КОЛИ НАСИЧУЮТЬ ГАЛУЗЬ НЕФАХІВЦЯМИ»
«Українські ліси тепер переживають нелегкі часи, - констатує професор. - У господарствах немає ніякого порядку. А чому? Відсутня будь-яка політика в цій галузі. Пригадую часи, коли міністром лісового господарства України був Борис Лук’янов. То була епоха порядку, відносно тривалий період розквіту лісового господарства. Тепер таких фахівців немає... Це взагалі хибна політика, коли насичують лісову галузь нефахівцями...»
«Cтан лісів у тій чи іншій країні дуже залежить він загального рівня культури народу. Свого часу я багато поїздив європейською частиною СРСР. Звернув увагу, що в Бєларусі рівень ведення лісового господарства був приблизно таким, як і в Україні. А ось у Латвії, Литві та Естонії він був набагато вищим! А Ізраїль? Грунти погані, клімат посушливий, країна постійно воює, але коли глянете на карту, то побачите, що коли у сусідніх арабських країнах домінує напівпустельний ландшафт, то зовсім поряд, у прикордонних районах Ізраїлю, зеленіють лісопосадки. Хіба це не викликає повагу? Є багато різних рецептів порятунку лісів України, але я підказав би найефективніший: треба піднімати загальний рівень культури народу і виховувати лісівників-патріотів!»
За матеріалами сайту "Український лісовод"