2016-11-04

ТАЄМНИЧА ЛИСА ГОРА

Історія виникнення Лубен на самперед пов’язана з природним Валом, який знаходиться з південної сторони міста.

Ця височина та ріка Сула при Володимирі Святому були використані для захисту від печенігів. Тут було засноване городище. Укріплення Посулля відноситься за літописом 988 року: « …приходиша множество печенег и много зла сотвориша христианам, Володимер же со множеством вой изыде противу их и многих изби, и мало от них убежа. И рече Володимер: се не добро, еже малу городов около Киева. И нача ставити города по Десне и по Востри и по Трубежеви, и по Суле, и по Стугне, и нача нарубати мужи лучше от Словен, и от Кривич, и от Чуди, и от Вятич, и от них насели грады: бо рать от Печенег и бо воюяся с ними».

Вал займав територію біля 10 десятин (1 десятина – 1 гектар); південною стороною він стрімко збігає до Сули, з інших сторін оточений глибокими ярами. В часи Святого Володимира було засноване місто, яке займало високе положення, з трьох сторін його захищав ліс. З півдня до нього добігав відкритий степ за рікою. По степу йшов улюблений кочівниками шлях «татарський шлях». Городище на височині мало велике стратегічне значення, як сторожа.

Таємниці минувшини заховані у надрах землі. Відомості про древні поселення отримані при археологічних розкопках, які проводились у місті. Найвідоміші з них знаходились на Лисій горі. Почнемо з цього містичного місця.

Лисою горою закінчувалась височина правого берега Сули, яка йде дугою від Замкової гори. За Замковою горою лежала долина ріки Вільшанки, що впадає в Сулу, а за Лисою горою – долина гирла ріки Булатця, але під дією весняних вод частина Лисої гори була відрізана від кряжу і виділилась в окрему височину з крутими схилами, майже позбавленими рослинності. Висота гори від горизонту ріки Сули, що протікає біля її підошви біля 35 саженів, але від розташованого на горі ряду курганів, вона видається вищою ніж решта берегової гряди (1 сажень = 3 аршина = 7 футів = 2,1336 метрів).

Всіх курганів різної величини на Лисій горі було до 20, вони знаходились на відокремленій від неї яром міській височині. Найбільший з них мав висоту 6 аршин, найменший біля 3-х аршин. Вони були розміщені на самому гребні гори, частина по прямій лінії, а деякі становили групи, при цьому більший курган був оточений кільцем малих. Гора майже вертикально спускається до Сули, яка раніше протікала біля підніжжя, але потім внаслідок обвалів відійшла на відстань 8-10 саженів, ймовірно при цьому в ріку сповзли і крайні кургани.

В кінці 80-х років ХІХ століття власниця Лубенського музею К.М. Скаржинська проводила розкопки курганів, які коштували дуже дорого (але, на жаль, безпосередній керівник розкопок, керівник музею Ф.І. Камінський  не склав своєчасно наукового опису розкопок, а незабаром помер). І тільки в 1892 році, зі слів пані Скаржинської та за власними спогадами склав опис Лисогорських розкопок В. Ласкоронський (пише учень Ф.І. Камінського Кирило Бочкарьов у 1896 р.). У всякому випадку розкопки дали багатий археологічний матеріал, хоча і не було наукового формуляра. Із знайдених предметів, які зберігаються в музеях, можна тільки зробити висновок, що надра Лисої гори зберегли конгломерат народностей: і сліди троглодитів, палеолітичної епохи кам’яного віку і скіфських воїнів, великокняжих дружинників, польського жовніра і козака запорожця при кістяку якого з наконечником стріли в черепі збереглась напівзотліла сумка з люлькою, кременем та кресалом.

Були знайдені вироби з обпаленої глини примітивної роботи, теракотова амфора з художнім орнаментом, сліди жертовного кострища, ступка для розтирання червоної фарби, пластинки з чешуйчатого панцира, бронзова сережка, перстень з електруму, наконечники списів, стріли кремнієві, бронзові, залізні та інше. Розкопувались кургани, починаючи з вершини, колодязним способом, з викиданням землі кругом ями, при цьому не завжди доходили до материкової основи. Кургани продовжують височіти, а в воронкових заглибинах і тепер зустрічаються у великій кількості черепки битого посуду з різноманітними орнаментами грубого типу, кремнієві друзки, а нерідко трапляються і наконечники бронзових та залізних стріл.

В самих Лубнах в різний час при випадкових розкопках нерідко знаходили знаряддя кам’яного віку, вироби з кісток мамонта і північного оленя, повну обстановку стоянки первісних людей, предмети неолітичної епохи, скіфського погребального культу і бойових обладунків, траплялось грецьке начиння і римські монети часів імператорів Трояна, Антонина Пія і Марка Аврелія.

Ймовірно, що лубенська височина з затишними ярами, оточена водами, лісами та степом, приваблювала своїм природним багатством людину на всіх стадіях її розвитку; жили тут всі племена, які приходили в південну Русь, а потім безслідно зникали, витіснені новими поселенцями. Всі вони залишили в Лубенщині сліди свого буття, але пам’яток давнини стає все менше. Бочкарьов у 1900 році пише, що грабунок їх почався ще у ХVІ столітті, коли Канівські жителі, господарі посульських уходів, скаржились на гулящих копачів, що живуть там на м’ясі, на рибі і на меду як удома, і «по городищам и по селищам ходячи, могилы розкопуют, ищучи там оброчей  и перстней. Мощи погребенных выкидывают на поместу (помсту) за то живым и невинным». Пограбування древніх могил продовжувались безперервно і потім в пошуках скарбів. А чого не торкнулась людська жадоба, те продовжує знищувати діяльність людини і так до сьогоднішнього дня…

Ольга Вишневська, методист коледжу;

Оксана Замула, викладач;

фото - Катерина Тягній, студентка групи СПГ-41

Надруковано у громадсько-політичній газеті «Лубенщина», у №№127-129 від 22.10.2016 р. та №№130-132 від 29.10.2016 р.