2017-02-07

СКІФСЬКІ КУРГАНИ ЛИСОЇ ГОРИ

Недалеко від Лубен на правому березі ріки Сула знаходиться височина, відома як Лиса гора.

Височина ця є частиною високого правого берега, який є таким на всьому протязі ріки. Названа гора є частиною, відрізаною від високого плато правого берега ріки вузькою, але глибокою долиною.

Лиса гора – це доволі вузький гребінь гори, в деяких місцях не більше 4-8 метрів ширини. Схил стрімко збігає до ріки і трохи похило – до західної долини, яка оточує гору. Вона стоїть не над самою Сулою, а на відстані 60-80 метрів від берега. Простір між берегом ріки і горою – це своєрідна тераса, хвиляста, неправильної будови, яка підходить до самої підошви гори, що височить майже прямовисною крутою стіною. Висота Лисої гори по прямовисному схилу буде приблизно 50-70 метрів. Стіна крутого схилу гори складається з жовтої глини, хоча вершина та пологі схили вкриті не дуже товстим шаром чорнозему.

Весь простір гори раніше був позбавлений будь-якої рослинності, мабуть, саме тому гору назвали Лисою. Зараз у долині весною та влітку ми бачимо розкішне різнотрав’я. Воно є дуже своєрідним і не завжди типовим для даної місцевості. При розкопках було виявлено, що гребінь у давнину був вкритий деревами: у ґрунті були знайдені коріння дерев, досить великі за об’ємом. Фотографії та детального опису коріння не збереглося, тому важко встановити, які саме дерева тут зростали.

На вершині Лисої гори, на її гребені, знаходилось біля 14-15 курганів різної величини. Всі кургани не дуже великі за об’ємом і висотою. (Висота найбільшого – 3 метри, а меншого – 1,5 метра).

Частина курганів розміщена поряд, тобто ланцюгом, частина групами, при цьому найбільший за об’ємом і висотою знаходиться серед малих, які групуються на такій малій відстані, що майже зливаються з ним.

Крім курганів, які знаходяться на самій Лисій горі, є ще кілька, які знаходяться на височині, від якої відірвана Лиса гора. Ця обставина може бути підтвердженням тому твердженню, що кургани, які стоять ізольовано, колись становили один ряд курганів Лисої гори і складали з ними одну групу, яка була розірвана пізніше.

Розкопки були розпочаті Ф.І. Камінським 1881 році з курганів, які знаходились у північній частині гори, ближче до так званого перешийку. Статтю про ці розкопки написав Василь Ляскоронський, учень Ф.І. Камінського. Чому не сам Камінський? Учень пояснює це так.

Стаття складена частково на основі особисто баченого під час розкопок на Лисій горі. Частково, завдяки повідомленням про них власниці Лубенського музею К.М. Скаржинської. Саме за її ініціативи і на її кошти здійснювались розкопки курганів Лисої гори, за виключенням трьох або чотирьох з них, у північній частині, які Камінський здійснив самостійно в 1881 році. Другий раз роботи проводились в 1883 році. Власниця музею дуже цікавилась археологією і майже весь час була присутня при цьому, керувала роботами, планувала видати повний звіт або щоденник всього того, що було знайдено в курганах Лисої гори. Однак доля розпорядилась по своєму.

Справа в тому, що Скаржинська не завжди була присутня при розкопках, а у свою відсутність доручала вести всі роботи завідуючому музеєм, викладачу Камінському. Він дійсно постійно керував розкопками, ретельно вів щоденник, до якого записував всі найдрібніші речі, які зустрічались. Але після закінчення розкопок Камінський тяжко захворів і не склав чистового звіту.

Завершилось тим, що Камінський в 1891 році помер, а щоденник, який він вів, загинув у вогні. Таким чином, всі деталі знаходження предметів на Лисій горі були втрачені назавжди, хоча самі предмети збереглися і знаходились у музеї К.М. Скаржинської у с. Круглик, а потім були передані у Полтавський краєзнавчий музей.

Отже, за допомогою записів В. Ляскоронського та спогадів К. Скаржинської і були складені короткі замітки про розкопки на Лисій горі. Їх було передано професору Київського університету В.Б. Антоновичу і він ознайомив з ними слухачів на одному з засідань «Товариства Нестора Літописця» в 1883 році.

Вам цікаво, що було знайдено в курганах? По-перше встановлено, що це були поховання скіфської доби. Я не буду вас втомлювати описом положення всіх решток людських тіл та якості червонуватої глини, яка дала можливість добре зберегтись предметам. Значну частину знайденого можна роздивитись на фотографіях того часу. Мене найбільше вразили цілі речі, які знайшли в кургані № 11, який був розкопаний першим. Він знаходився над урвищем, і якби його не розкопали, то він просто сповз би у річку разом з дощовими водами.

На вершині майже кожного кургану знаходилась заглибина. Мабуть, вони утворились внаслідок завалів пустот. Сліди отворів помітні також біля основи деяких курганів із західної сторони.

 На самому дні 11 кургану, насип якого складався із чорнозему з глиною було знайдено дві цілі посудини. Одна з них являла собою грушоподібну кружку, зроблену з темної глини, коричневого кольору, ретельної та чистої роботи. Кружка розширювалась до низу і мала особливу характерну ручку, яка піднімалась вище над ємністю. Річ зроблена за допомогою гончарного круга. Її висота 13,5 см і вона добре збереглася. Такі посудини неодноразово зустрічались у курганах, які відносились до скіфської епохи. Кружка стояла перед пірамідальним каменем, який був поставлений у основі кургану вертикально (потрібно відмітити, пише археолог, що основа, яка була дном курганів, являла собою тверду, ніби втрамбовану якусь особливу глину червонуватого кольору, яку з зусиллям розбивала залізна кирка. Завдяки цій умові, речі які знаходились тут, добре збереглись).

Інша посудина, яка була знайдена в цьому ж кургані, являла собою невеликий, зовсім круглий флакон з горлечком зверху. Він був з теракоти помаранчево-жовтого кольору, виготовлений досить ретельно, прикрашений зовні по пояску зображенням тигрів або леопардів, між якими знаходились розетки. Фарба, якою намальовані тварини темна, добре збереглась. Можна уявити, що ця посудина була призначена для зберігання ароматичних речовин або парфумів. Висота флакона всього до 8 см. Ця посудина також була знайдена перед пірамідальним каменем, вершина якого була нахилена в сторону. Інших речей, які б заслуговували на увагу, в цьому кургані знайдено не було. На дні кургану знаходився ряд каменів, які були розміщені колом, а у самому насипу зустрічались черепки битого посуду з різними орнаментами – зроблені пальцями, мотузкою, пером, тростиною… Черепки були грубого типу, більша частина з них була зроблена без допомоги гончарного круга: глина для черепків містила в собі іноді значну частину річкового гравію.

У другому кургані були знайдені рештки двох мерців, які знаходились кожен в окремій ямі, що були вирізані у твердій глині. Бронзові стріли були розкидані біля мерців, характерної форми посуд і рештки списів також вказували на скіфський погребальний культ. Тут же був знайдений залізний кинджал.

В кожному кургані археологи натрапляли на безліч черепків. Ті ж орнаменти, крім Лисої гори, часто траплялися в інших місцях нашого краю. Ляскоронський зустрічав їх біля села Ісачки, в с. Гінці, в с. Засуллі, в піщаних кучугурах по берегах Сули, біля с. Солониці, Пісок та т.д.. Цікаво, що черепки з ідентичним орнаментом були знайдені і на Лисій горі, і на березі Сули в шарі чорнозему на глибині 50 см. Ці ж орнаменти знаходили і на цілих посудинах, і на конічних застібках, покладених біля мерців. Тож можна припустити, що певний орнамент слугував знаком приналежності до того чи іншого об’єднання скіфських племен. Можливо, кожний скіф повинен був мати при собі орнаментальне «свідоцтво» племінної належності. Отож, коли помирав вождь чи старійшина племені, в могилу ставили глечик, кидали застібки і черепки з відповідним орнаментом, ймовірно пориваючи цим зв'язок із покійним.

Давно минули скіфські часи. Але звичаї скіфів можна зустріти і в сучасному житті. Наприклад у кінобізнесі. Адже коли починають зйомки фільму, то б’ють посудину, а кожен учасник знімальної групи бере собі частинку, яка символізує їх єдність у цьому дійстві…

І можливо колись всім відома приказка – побити горшки – символізувала не сварку, а древній скіфський обряд… В усякому разі, про це нам говорять кургани містичної Лисої гори. 

Ольга Вишневська, методист коледжу;

 Оксана Замула, викладач спецдисциплін;

репродукції фотографій надані авторами

  Надруковано у громадсько-політичному тижневику «Вісник», 7 грудня 2016,  за №1178