ПОМЕР ПРОФЕСОР ПАВЛО ГАВРИЛОВИЧ ВАКУЛЮК
24 січня на 90-му році життя помер відомий корифей лісу, патріот України, професор Павло Гаврилович Вакулюк.
Народився 28 серпня 1928 року в с. Верхівня (Ружинський р-н, Житомирська область) в сім’ї селянина. Закінчив лісогосподарський факультет Київського лісогосподарського інституту в 1951 р. Працював в системі лісового господарства України на посадах лісничого, старшого лісничого, директора лісгоспу, начальником відділу лісового господарства, охорони і відновлення лісів Житомирського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель. З 1955 року по 1958 рік працював викладачем лісоексплуатації в Лубенському лісовому технікумі. З вересня 1966 року працював в Міністерстві лісового господарства УРСР головним спеціалістом науково-технічного управління, а з липня 1969 по 1 січня 1977 року начальником управління лісорозведення. В 1977 році по конкурсу обраний завідувачем кафедри нової техніки, передової технології і комплексного ведення лісового господарства в Українському філіалі Всесоюзного інституту керівних працівників і спеціалістів лісового господарства. З 1992 по травень 2006 року професор кафедри технології Українського центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства.
Працюючи лісничим, заочно навчався в аспірантурі. В 1964 році за опрацювання агротехніки вирощування садивного матеріалу і створення лісових культур деревовидних верб присвоєно наукову ступінь кандидата сільськогосподарських наук. 55 років П.Г. Вакулюк успішно поєднує виробничу діяльність з науковими дослідженнями, вивченням архівів по лісовому господарству та історії України, а також активною громадською роботою. З 1967 по травень 1992 року він був головою республіканської секції охорони лісів і зелених насаджень, членом Республіканської ради Українського товариства охорони природи, членом редколегії журналів “Рідна природа”, “Лісового і мисливського журналу”, міжвідомчого збірника “Лісівництво і агролісомеліорація”. В 1990-1993 рр. був Головою товариства лісівників України, з 1967 року член науково-технічної ради Міністерства лісового господарства України.
В 1979 році за багаторічну і плодотворну працю в лісовому господарстві та активну участь у громадському житті йому присвоєно почесне звання Заслужений лісівник України. В 1979 році затверджений у науковому званні доцент, а в 1992 році професор, а в 1971 році нагороджений орденом “Знак пошани”.
Вакулюк Павло Гаврилович зробив великий вклад в лісівничу науку, практику лісовирощування. Він склав типи лісових культур для рівнинних районів нашої держави, якими з 1976 року користуються лісгоспи України, розробив способи створення лісових мисливських реміз і введення в лісові насадження дикорослих плодово-ягідних порід, рекомендації по створенню лісових культур в зелених зонах міст і робітничих селищ, склав методику по опрацюванню плану підвищення продуктивності лісів України. Складені ним типи лісових культур дають лісівникам можливість створювати високопродуктивні і біологічно стійкі деревостани, а Міністерству лісового господарства України проводити обґрунтовану і узгоджену політику по лісовідновленню і лісорозведенню.
Павло Гаврилович завжди був прибічником творчого підходу до вирішення лісівничих питань. Підґрунтям такого підходу були глибокі знання про життя лісу та всіх компонентів лісових біоценозів, їх взаємодії та взаємозв’язку з урахуванням антропогенного впливу на стан лісонасаджень.
Робота на виробництві і особливо на посаді начальника управління лісорозведення в Міністерстві лісового господарства України дали Вакулюку П.Г. можливість детально вивчити стан лісовідновлення та лісорозведення в Україні і проводити цілеспрямоване впровадження у виробництво нової техніки і технологій, зокрема по обробітку грунту під лісопосадки, а також комплексної механізації. Ці заходи і рекомендації дали можливість лісгоспам значно підвищити якість і ефективність лісокультурних робіт.
Павло Гаврилович відмовився від солідної посади в міністерстві і тих пільг, які вона давала і віддав перевагу скромній викладацькій роботі в інституті. Для нього це був продуманий крок. Йому потрібний був час для творчої роботи, вивчення архівних джерел. Крім того мав використати накопичений за роки роботи на виробництві багатющий досвід і викласти його в книгах і статтях, які присвячені лісовідновленню і лісорозведенню, охороні природи, історії лісового господарства та історії України. Він завжди усвідомлював величезне значення історії в житті кожного громадянина, кожного лісівника і підкреслював що лише історія робить людину громадянином, патріотом свої Батьківщини. Заняття з слухачами інституту Павло Гаврилович спрямовував насамперед на їхнє патріотичне виховання, роз’яснення актуальних проблем лісовідновлення і лісорозведення, розвиток у них аналітичного мислення, закликав їх вчитися у природи, аналізувати причини невдач, запобігати помилкам, які в лісовирощуванні інколи не можна виправити протягом багатьох десятиліть.
Розпочавши з публікацій, обмежених суто професійними проблемами (вирощування та охорона лісів та інших природних ресурсів), вчений дедалі більше захоплюється історією лісового господарства, досліджуючи її в нерозривному зв’язку з історією самої України. Згодом друком вийшли його праці “Актуальні проблеми історії України”, “Історія українців”, “Нариси з історії лісів України”, “Свято чи день скорботи”, “Лисенківщина”, “Реабілітовані історією”, “Справа ВУПЛу” та інші, а також надрукував десятки статей і брошур на історичні теми.
В газетах надруковано статей на природоохоронні теми 107, історичні – 57 і по лісовирощуванню - 27, в журналах – по лісорозведенню – 104, історії лісового господарства та історії України – 64 і охороні природи – 35.
Його перу належать такі ґрунтовні видання:”Технология лесокультурных работ”, “Посади дерево”, “Оповіді про дерева”, “Наш друг ліс”, “Охорона природи в Україні”, “Зелені скарби Фастівщини”, “Державне підприємство “Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство””, “Путівник по історичних об’єктах Києва”, “Ліс і людина”, “Лісовідновлення та лісорозведення в Україні” (у співавторстві з В.І. Самоплавським) – всього 33 монографії.
Робота з архівними документами дала Павлу Гавриловичу поштовх до вивчення не тільки загальних історичних проблем,, а й долі репресованих в 30-ті роки ХХ сторіччя працівників лісового господарства. Завдяки йому повернуто із забуття імена репресованих, а потім реабілітованих професорів Гурського, Шустова, Колесникова, Марченка, Новака, Перенка, Звади, Цеслинського, директорів Київського лісогосподарського інституту (КЛГІ) Крутовського та УкрНДІЛГА Кулібаби, доцентів КЛГІ Коваленка, Кравченка, Лещенка, Кацевича та інших вчених; високопоставлених працівників лісової галузі, зокрема Ліждвоя, Шляханова, Дем’яновича, Падалки, наркома лісової промисловості Кузьменка, багатьох директорів лісгоспів і лісничих.
Статті про комуністичні катування чесних людей та голодоморні 30-ті роки учений публікує в журналах “Дніпро”, “Всесвіт”, “Київ”, “Дзвін”, “Вітчизна”, в “Українській газеті”, газеті “Сільські вісті”, “Лісовому і мисливському журналі” та багатьох інших виданнях. Особливе значення має його автобіографічна повість “Верхівня на скрижалях історії” в якій викладено історичний шлях верхівнянців і його особисті враження від процесів розкуркулювання, насильницької колективізації, голодомору 1932-1933 і масових репресій 1937-1938 років та лихоліття війни і післявоєнного становища селян та поступового занепаду і знелюднення сіл. В його статтях і книгах домінує ідея дотримання законів природокористування, впливу лісу на етику людських стосунків, соціальна справедливість є провідними ідеями його у творчості і фундаментальних працях. Павло Гаврилович вперше в лісівничій та історичній літературі глибоко і науково переконливо висвітлив значення лісу у житті та побуті українського народу, невідомі широкому читацькому загалові дані з минулого про їх охорону та використання, зміну лісистості України.
В кінці ХІХ ст. знаменитий російський вчений В.В. Докучаєв писав, якщо колись будуть складені детальні карти ґрунтів по них можна буде визначити, якою в минулому була лісистість тієї чи іншої території. Використовуючи цю ідею В.В. Докучаєва і карти ґрунтів по районах та областях України, складені в кінці 50-х років минулого століття, а також топонімику та історичні матеріали Павло Гаврилович довів: за доісторичного часу площа лісів України становила 26,7 млн. га, а лісистість понад 44 відсотки. В результаті господарської діяльності людини, особливо в другій половині ХІХ століття, площа лісів зменшилася на 17 млн. га. Ця довготривала, копітка робота П.Вакулюка “Зміна лісистості України” була опублікована у 1972 році. Учений наголошує, що тільки починаючи з 50-х років ХХ століття, площа лісів в Україні почала збільшуватися.
Варто зазначити, що при написанні книг і статей ним керувало не заробітничанство (останні 18 років гонорарів не платять) чи утвердження наукового пріоритету, а висока ідея примноження і охорони лісових багатств, прищеплення людям любові до лісу, ідея просвітництва і пробудження в українців національної свідомості. Його лекції завжди мали чітке практичне спрямування і обґрунтування, а статті в газетах і журналах присвячені злободенним проблемам лісового господарства і суспільно – політичного життя.
Зробив Павло Вакулюк чимало, бо жив за принципом: “Учись, наче жити тобі вічно, працюй, наче завтра помреш і не встигнеш завершити розпочате”.
Лубенський лісотехнічний коледж висловлює співчуття рідним і близьким.
Вічного життя Вам Павло Гаврилович у Царстві Небеснім та спокою Вашій душі!
За матеріалами сайту Українського центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства
Олександр Литвиненко, викладач фахових дисциплін, редактор сайту