СОФІЇВКА: ІСТОРІЯ КОХАННЯ ТА ЗРАДИ. По матеріалах відкритого заняття
2015-11-11
В кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20% площі) і Російською (80%) імперіями.
До цього часу завершилася ліквідація української державності. В розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Як же жилось простим українцям? Як створювалось одне з семи чудес України - парк Софіївка. Ми знаємо, що його власником був Станіслав Потоцький.
Станіслав Щесний, єдиний син Салезія Потоцького, народився в 1751 році (за іншими джерелами – в 1752 р.). Вихователем його став ксьондз Вольф, для свого часу дуже освічена людина. Він намагався прищепити юному графу високу мораль, почуття милосердя і турботи про селян, які своєю працею будуть створювати його багатства. Батько і мати Щесного були дуже строгі, мати, навіть була деспотичною по відношенню до сина. Батьки мріяли, що жінкою їх сина, буде, якщо не королівська донька, то хоча б спадкоємиця багатого князя або графа.
Але молодий Станіслав закохався в Гертруду, дочку графа Комаровського, який володів лише кількома селами. Заручини молодих відбулись в маєтку Комаровських 18 листопада 1770 року. Обвінчалися в грудні того ж року, потай від Потоцьких. Ціною цього шлюбу було життя вагітної Гертруди. За наказом Селезія Потоцького Гертруду викрали і перевозили для ув’язнення у монастир у Львові. Для того, щоб вона не видала криками своїх викрадачів її накрили подушками. Під ними вона задихнулася. Мертве тіло Гертруди кинули до ополонки. Коли про це дізнався юний Потоцький він намагався вчинити самогубство, але його врятував слуга.
Батько Гертруди звернувся до суду. Присудом якого могла стати банація – вигнання з Польщі. Примара майбутньої ганьби вбила Потоцьких. На початку 1772 року раптово помирає мати Щесного, Анна Ельжабета, 11 жовтня того ж року помирає батько.
20-річний С. Щ. Потоцький залишився єдиним господарем величезного маєтку. Щоправда він успадкував і мільйонні борги батька.
В 1774 році він одружився з багатою нареченою із знатної графської родини Йозефіною Амалією Мнішек. Через рік він переніс свою резиденцію в Тульчин.
Вперше свої маєтки на Правобережній Україні він побачив в 1774 році. Граф був вражений красою та урожайністю цього краю. В 1782 році в Тульчині був побудований вишуканий палац; закладений прекрасний парк, в якому зростали не тільки місцеві рослини, але було багато екзотів. З подорожей Європою Щесний привіз з Італії в Тульчин багато саджанців тополі пірамідальної.
У своїх маєтках Потоцький приділяв велику увагу якісному веденню сільського господарства та залісненню території.
Головний управляючий маєтками був фахівцем своєї справи. Тут розводили невідомі до того часу в Польщі сорти пшениці, жита, вівса. Багато приділялось уваги і покращенню порід рогатої худоби. Почалось поступове переведення селян на, так званий, генеральний чинш, тобто заміну всіх повинностей грішми. Коли ж селян, які були переведені на чинш, залучали до роботи на поміщика, їм за це платили гроші. Така форма розрахунків була вигідна кріпакам і сприяла розвитку їх господарської ініціативи.
У розробленій для маєтків Потоцького інструкції ключовому економу (управляючому певним районом населених пунктів) вказувалось, що «економ повинен до підданих (кріпаків) відноситись як до особистості, або принаймні як до найважливішого майна господаря». В іншому пункті сказано, що кожен підданий повинен жити не в землянці, а у наземній хаті, яку повинні спорудити певний десяток селян-кріпаків, яких вивільняли від повинностей, і вони займалися лише будівництвом. Ключовий економ повинен слідкувати, щоб всі селяни через кожні 6 років садили в своєму дворі певну кількість яблунь, груш, вишень та шовковиць. Селяни були зобов’язані у своєму дворі, а також у ярах та інших не придатних для землеробства землях садити для власних потреб швидкоростучі дерева – верби та тополі. Навесні у маєтку Потоцького всі села були вкриті білосніжним цвітом фруктових дерев. на Україні С.Щ. Потоцькому належала 1/5 га землі, на нього працювали 130 тис. кріпосних, а щорічний прибуток графа становив 2 мільйони злотих. Станіслав любив український фольклор. В Тульчині він мав оркестр українських музиків під керуванням Федора Ковальчука.
В 1791 році Станіслав Потоцький познайомився з Софією Вітт. В кожного на той час була своя родина.
Граф зовсім втратив голову від кохання до Софії. Про відносини Щесного з Софією у Варшаві та Петербурзі ходили справжні легенди. Дійшли вони і до Відня до Йозефіни, але вона і сама була не без гріха і це дозволило їй відкинути докори сумління.
Наприкінці червня 1792 року Потоцький запросив Софію до себе в Тульчин і вони вже не розлучались. Разом вони поїхали до Європи.
В травні 1795 року Потоцький вирішив розлучитись з дружиною. Він вирушив до Петербурга – адже Йозефіна проживала при дворі – вона була статсдамою Катерини ІІ.
Софія ж, а вона на той час народила для коханого Станіслава двох синів Константина (народився в 1793 році) та Микола ( 1794 році) поїхала до Львова, щоб почати розлучення з чоловіком – Віттом.
Завдяки листам, що збереглися ми можемо зрозуміти чому виник парк в Умані.
Недалеко від Варшави Софія зупинилась у містечку Неборові у графині Гелени Радзевілл. Софія писала Потоцькому: «Після обіду поїхали подивитись Аркадію. Важко уявити собі щось краще та романтичніше. Ти знаєш Аркадію, але бачив її 10 років тому. Уяви собі, як можуть підрости молоді дерева за 10 років і як багато тут зроблено для покращення…, в Аркадію я закохалась безмежно, нема в світі жодного виду квітів, яких би тут не було. Гуляючи по садам Аркадії я відчувала, що в розпал літа переживаю знову весну і кожне дерево ніби промовляє: «Мені тут добре!».
Аркадія дуже подібна до Криму; ти знаєш, в тім краю при твоїх статках можна через 2 роки мати таку ж, а може ще кращу Аркадію, адже там не потрібні штучні насадження. Правда, мій коханий, ми матимемо маєток в Криму?»
Але Софія не знала про справжній стан фінансових справ Щесного, а він був поганим. Він не міг купити маєток в Криму. Потоцький не отримав дозвіл на розлучення, адже Йозефіну підтримувала Катерина ІІ. Йозефіна час від часу навідувалась у Тульчин, тому на початку осені 1795 року Потоцький поїхав до Умані. В лютому 1796 року Софія вперше побачила Умань, а одружитись їм вдалось лише в квітні 1798 року, після того, як на початку 1798 року Жозефіна Мнішек померла. Вінчання відбулось в Тульчині в православному храмі. Але свій подарунок коханій жінці Потоцький почав будувати в 1796 році.
В 1784 році Потоцький оголосив, що дарує Речі Посполитій артилерійський полк і забезпечує його подальше утримання. Цей полк повинен був стояти у Тульчині, і для створення артилерійської частини сюди в 1786 році направили поручника Людвіга Метцеля, майбутнього зодчого Софіївки. Він став автором проекту «Софіївки». На допомогу йому «виписали кращого з чужих країв садівника» – німця Оливу. Ніякі плани, креслення і розрахунки будівництва «Софіївки» не збереглись.
Метцель повідомляв, що в середньому на будівництві щодня працювали 800 людей. Будівництво супроводжувалось значним травматизмом. В пару є місце, яке назвали «Скеля Смерті». Легенда говорить, що одного разу на цьому місці зірвалась величезна брила, під якою загинули 200 кріпосних. Часом їм затримували платню, навіть за 7 тижнів за що Метцель в 1802 році докоряє Потоцькому. Були збережені місцеві насадження, завозились екзоти, будувались споруди, замовлялись скульптури. Основна, центральна частина парку була закінчена в 1802 році.
А в той час в родині Потоцьких найстаршого сина Станіслава – Юрія Щесного Потоцького – було відізвано з Петербурга за розпусне життя (йому було лише 22). Батько купив йому Могилів-Подільський з присілками. Але не звиклий до спокійного життя Юрій Потоцький закрутив роман з мачухою. Про їх стосунки Станіслав Потоцький дізнався в останню чергу. Він відмовився від Софії і сина. Зрада дружини та занепад рідного краю підкосили його сили і призвели до хвороби. 15 березня 1805 року Станіслав Потоцький помирає. В момент смерті на ньому був медальйон його першої дружини, Гертруди, а біля його смертного одра, знаходились його вірний друг офіцер Бістецький та ілюмінат Тадеус Грабянка.
Зі смертю Станіслава Потоцького припинилось грандіозне будівництво.
Але те що створили Метцель і Олива та селяни Уманщини отримало відразу визнання як шедевр садово-паркового мистецтва. Загальна сума витрат 2000250 рублів сріблом або 15 мільйонів польських злотих. Сьогодні територія парку, після всіх приєднань 168,9 га.
Після смерті Потоцького маєток перейшов до його старшого сина Юрія Фелікса картяра та гульвіси. Крім батьківського боргу 7,5 мільйони польських злотих, Юрій програв ще 30 мільйонів, тобто весь свій маєток. В Петербурзі він оформив передачу своїй мачусі Софії права розпоряджатись тією частиною майна, яка належала їй та її дітям. Софія намагалась продати маєток Олександру І. Але він не поспішав з купівлею. Софія померла 12 листопада 1822 року в Берліні. Після смерті Софії уманський маєток перейшов до їх сина Олександра. В 1831 році Олександр приєднався до польського повстання проти Росії. На основі царського указу все майно Потоцьких було конфісковано і передано Київській державній палаті.
Троє їх дітей Костянтин, Миколай, Гелена – померли в ранньому віці під час епідемії. Софія мала з графом Потоцьким ще трьох синів і дві доньки. Найстарший син – Олександр Потоцький (1798-1868) виїхав до Парижа. Донька Софія вийшла заміж за Павла Кисельова. Син Мєчислав Потоцький (1800-1876) одружився з Дельфіною Комаровою. Син Болеслав (1806-1861) одружився з графинею Салтиковою. Донька Ольга (1802-1861) одружилась з Леоном Нарижкіним.
Надруковано в обласному рекламно-інформаційному виданні «Вісник» №25 (1102) від 24 червня 2015 р.